Наука університету в особистостях: історичний нарис

Наука університету в особистостях: історичний нарис

 

Науковою діяльністю в Уманському національному університеті займались з перших років його заснування. За 180 років Уманська аграрна школа підготувала славну когорту фахівців як для практичного заняття садівництвом, а згодом – землеробством, лісівництвом, управлінням сільськогосподарським виробництвом, технологічною переробкою плодоовочевої продукції, тощо, так і для науки та навчально-наукової діяльності.

Стіни Уманського національного університету пам’ятають імена багатьох всесвітньовідомих науковців: Анненкова Миколу Івановича, Пашкевича Василя Васильовича, Вуколова Сергія Михайловича, Шита Петра Генріховича, Шкварука Миколу Матвійовича, Рубіна Симона Самойловича, Єремеєва Івана Максимовича та інших поважних, славетних діячів.

Фонди музейної кімнати історії Уманського національного університету зберігають інформацію майже про тисячу викладачів, що колись тут працювали. Більшість з них все життя присвятили науці. Звичайно, про всіх неможливо розповісти відразу. Але спробуємо!

Перебираючи теки з документами, готуючи тематичні виставки, заходи до ювілейних дат, спілкуючись з працівниками університету, особливо запам’яталися прізвища деяких людей. Саме про них піде мова далі…

У лютому 2025 року в експозиції музейної кімнати була представлена тимчасова тематична виставка «Шовкова історія». У 20-30 роках минулого століття вивчення шовківництва і бджільництва при Уманському агрополітехнікумі мало особливе значення. Викладав ці предмети Іполит Іванович Корабльов, професор, видатний бджоляр, науковець. Його діти Анатолій та Людмила також присвятили своє життя науці. Анатолій працював у галузі переробки плодово-ягідної сировини на вино, а Людмила допомагала батькові на станції шовківництва, що була заснована в 1925 році при Уманському агрополітехнікумі, як самостійне господарство. Цікавий історичний факт: при Уманській станції шовківництва не лише вирощували метелика тутового шовкопряда для отримання грени, але проводили комплекс науково-дослідних робіт, спрямованих на вивчення існуючих порід шовкопряда, пошуку найбільш оптимальних рас для розведення в Україні. Зокрема, в 1929 році Людмила Іполитівна Корабльова досліджувала одночасно 24 породи тутовика: бухарську і багдадську білу, італійську Асколі, кутаїську оранжеву, персидську, шантауг, кахетинську, терську, маргеланську та інші.

Анатолій Іполитович Корабльов також свого часу зробив суттєвий вклад у науку, адже його технологія ферментативних процесів алкогольного бродіння згодом була застосована в ромовій промисловості США. Разом з ним працювала Трофименко Бася Соломонівна, випускниця технологічного факультету Уманського СГІ 1932 року. В 1955 році вона отримала наукове звання кандидата сільськогосподарських наук, досліджуючи тему «Хіміко-технологічне вивчення плодів і ягід лісостепової України». У 1961 році, представлені Анатолієм Корабльовим зразки вин Уманського сільськогосподарського інституту, були відзначені Малою золотою медаллю, а Бася Трофименко нагороджена бронзовою медаллю. Історія масового виробництва плодово-ягідних вин тісно пов’язана з Уманським національними університетом, адже саме за пропозицією Уманського училища, виробництво плодово-ягідних вин у 1870 році було узаконено.

У 1933 році в Уманському сільськогосподарському інституті розпочилася підготовка науково-педагогічних кадрів через аспірантуру. Першими аспірантами були Микола Матвійович Шкварук (ґрунтознавство), Іван Михайлович Ковтун (селекція плодових), Віктор Федорович Селецький (фітопатологія). Про Миколу Матвійовича багато сказано і написано, він – відомий ґрунтознавець, засновник музею геології при Уманському СГІ, один із укладачів карти ґрунтів України.

Доцент Іван Ковтун працював під началом професора Матвія Івановича Лопатіна, вивчав біологію суниці, розробив нові методи омолодження суничних плантацій, автор сортів суниці – Київська рання, Коралова-100, малини – Новокитаївська, Самбурська, груші – Бере київська, Безсім’янка Дрича.   

Але більш детально хочеться розповісти про Віктора Федоровича Селецького. Чому? Перечитуючи матеріали його архівної папки, знаходимо цікавий документ, оригінал, 1938 року. Це свідоцтво про закінчення аспірантури при УСГІ. Це не просто пожовклий папірець з потертими, пом’ятими краями, це біографія відразу кількох людей. Документ завірений трьома підписами. Перший директора Орловського, який згодом був репресований. Другий завідувача науково-навчальної частини Івана Білоуса, який після війни розпочав відновлення інституту, що пережив лихі часи окупації. Третій секретаря Кочелабо. І дата – 22 листопада 1938 року. Час жахливих сталінських репресій. Один документ, а скільки різних історичних фактів він містить.

Доля Віктора Федоровича Селецького склалася трагічно. Він закінчив інститут у 1930 році, працював на кафедрі захисту рослин асистентом у професора Лопатіна. Коли почалася війна у 1941 році пішов на фронт. Потрапив у полон, але йому вдалося втекти, повернувся до Умані. Працював на дослідній станції, завідував відділом квітникарства та овочівництва. Підтримував своїх людей, як міг. Збереглися спогади про те, що він вирощував тютюн, сушив у себе в кімнаті, а потім роздавав робітникам. Допомагав підпільникам вивозити єврейські сім’ї. За доносом одного з мешканців Слобідки його заарештували. Потрапив до уманського гестапо, після тривалих тортур у 1944 році його розстріляли в урочищі Сухий яр.

Передчуваючи свою смерть Селецький залишив батькові листа, в якому описав свої митарства фронтовими дорогами та життя в окупації: «Ввечері після роботи, пішов до Софіївки, втомився, присів на лавочку. Повз проходив німецький офіцер, барон, і зате, що я не встав і не привітався з ним, вдарив мене хлистом по обличчю». Декілька пожовклих аркушів, а як багато вони розповіли нам. Доля Віктора Федоровича сумна, але навіть в часи окупації і війни люди не просто виживали, вони працювали і допомагали один одному.

Наступна, про кого хочеться згадати, – Марина Володимирівна Алексєєва, викладачка Уманського СГІ, учасниця війни 1941–1945 років, вчена в галузі овочівництва, доктор сільськогосподарських наук, професор. За науково-виробничу діяльність вона була нагороджена сімома золотими й трьома бронзовими медалями. Така кількість державних відзнак говорить про визнання наукових результатів Марини Володимирівни. Вона проводила наукові дослідження та впроваджувала їх результати у виробництво. Працювала з морквою, цибулею, картоплею, буряком, редисом, часником, хроном та іншими овочевими культурами. Є автором двох сортів часнику.

Серед ботаніків, які вивчали природу Уманщини, відоме ім’я Валентина Федоровича Ніколаєва, як ініціатора та організатора міських квіткових виставок, які були традиційними в Умані. Так, у 1958 році завдяки наполегливості та організаторським здібностям Валентина Федоровича, викладача кафедри декоративного садівництва Миколи Івановича Бондаренка та директора «Софіївки» Дениса Степановича Кривулька в місті вперше була проведена квіткова виставка. Жив Валентин Федорович на території інституту. Присадибна ділянка науковця завжди вражала своєю квітковою різнобарвністю. Його колекція нараховувала понад 600 сортів гладіолусів, 200 жоржин, 100 тюльпанів, гіацинтів та інших рослин. Цікавий факт, з 1948 до 1972 року в країні було виведено 754 сорти гладіолусів, 48 селекціонерів представляли свої результати на виставках, з них 19 сортів належали Ніколаєву.

Згадуючи Валентина Федоровича Ніколаєва, не можна не сказати й про Віктора Антоновича Гаврилюка, адже їхні інтереси і робота пов’язані між собою. Протягом усього періоду роботи кандидат біологічних наук, доцент кафедри ботаніки Віктор Антонович проводив науково-дослідну роботу на тему «Інтродукція нових декоративних багаторічників в умовах Умані». Крім цього він доклав багато зусиль для створення колекцій рослин. У 1967 році на кафедрі красувалася колекція сукулентів, у тому числі кактусів, яка сьогодні зберігається у теплично-оранжерейному комплексі, але, на жаль, уже в не такому кількісному видовому складі. Він був членом Вченої ради агрономічного факультету, членом спілки з охорони природи, брав активну участь у виставках квітів у м. Умань, Міжнародній виставці квітів у Німеччині. За роки керівництва кафедрою ботаніки Віктор Антонович разом із колегами бережно ставився та ретельно доглядав за гербарієм, що сприяло його збереженню донині.

Згадуються оглядові маршрути територією університету. Поруч з входом у парк «Софіївка» знаходиться житловий будинок, в якому жив Валентин Федорович Ніколаєв, ділянка на якій росли різні види гладіолусів та жоржин. Доцент Тетяна Василівна Мамчур зауважує: «Саме завдяки Валентину Федоровичу та Віктору Антоновичу видовий склад розсадника збільшився у десятки разів. Вони власним коштом закуповували посадковий матеріал для навчальних ділянок. Тут кожна рослинка пам’ятає їхні руки». А поруч з будинком, де до 2009 року знаходилась бібліотека, квітне поляна фіалок і знову звучить фраза: «Це завдячуючи Віктору Антоновичу, тут зараз така краса». Після таких слів просто не можливо забути імена цих видатних науковців.

З квітникарством пов’язане ще одне ім’я науковця університету – Анатолія Степановича Величко. Під керівництвом Величка в оранжереях і теплицях вирощували велике різноманіття екзотичних декоративних рослин. Крім того були введені в культуру цикламени, азалії, тубероза, хризантема крупноквіткова, зібрані колекції кактусів, гіпеаструмів, бегонії, узамбарських фіалок, орхідей. У відкритому ґрунті вирощували півонію трав’янисту та деревовидну, іриси бородаті, нарциси, тюльпани, троянди різних груп. Впродовж багатьох років Анатолій Степанович займався селекцією айстри однорічної. Ним отримано 15 сортів цієї культури, на 9 із яких є авторські свідоцтва. За успіхи в розвитку народного господарства, зокрема у насінництві квіткових культур у 1978 році Величко був нагороджений золотою медаллю, а в 1984 – срібною. Після передачі оранжерей в 1998 році в підпорядкування Уманської сільськогосподарської академії, його призначили завідувачем навчально-дослідних оранжерей і на цій посаді він працював до виходу на пенсію в 2002 році.

Випадкове знайомство із 88-річною жінкою, яка при першій зустрічі згадала, що працювала на кафедрі генетики і селекції Уманського національного університету садівництва, додало до літопису університету ще один життєпис. Звати її Федора Онисимівна Заплічко. Її вчителем та керівником був Анатолій Матвійович Десятов, який в Уманському сільськогосподарському інституті створив школу селекціонерів-плодівників. Сам він є автором декількох сортів літньої груші, які посідають не останнє місце в каталогах по районуванню плодових і ягідних культур в Україні. І на всіх етапах селекційного процесу зі створення нових сортів активну участь брала Федора Онисимівна. Вона закінчила Уманський СГІ в 1963 році, послідовно пройшла шлях від старшого препаратора кафедри овочівництва, старшого лаборанта кафедри генетики, селекції та насінництва під керівництвом Юрія Миколайовича Мішкурова. У 2006 році Федора Онисимівна отримала свідоцтва на нові сорти груш: Бере Десятова та Уманська ювілейна.

Про ще одного селекціонера довідались під час зустрічі випускників у 2024 році від Григорія Миколайовича Господаренка. До столу реєстрації підійшов чоловік, представився, Юрій Іванович Лещук, випускник 1972 року, викладач кафедри плодівництва і виноградарства. І тут Григорій Миколайович додав: «А ще, автор сорту яблуні Бистриця». Серед документів архіву музейної кімнати зберігається перелік друкованих наукових праць. Майже всі вони підготовлені у співавторстві з відомим селекціонером Володимиром Павловичем Копанем, який також виявився випускником Уманського сільськогосподарського інституту 1959 року. Володимир Павлович Копань – видатний український селекціонер плодових культур, який майже 50 років свого життя присвятив селекційній справі. Він створив 176 сортів яблуні, груші, чорної смородини, порічок, аґрусу, суниці, із яких 56 занесені до державного Реєстру сортів рослин України, у тому числі: яблунь – 10, груш – 7, суниць – 11, порічок – 4, чорної смородини – 13, аґрусу – 7, що є одним із кращих результатів селекційного процесу в групі плодових і ягідних культур України. Чимало сортів випробувалося в Голландії, Франці, Польщі, ряд сортів занесено до національного реєстру Німеччини і Польщі. Вражає!

Серед випускників університету багато селекціонерів, яких можна назвати видатними: Михайло Тимофійович Оратовський, Степан Харитонович Дука, Лев Михайлович Ро, Зінаїда Андріївна Шестопал, Петро Захарович Шеренговий... І всі вони знову й знову підтверджують високий рівень наукової школи Уманського національного університету.

На останок хочеться згадати ім’я ще одного науковця – Бориса Пахомовича Дмитрука, викладача УДАУ, талановитого бухгалтера-економіста, кандидата економічних наук, професора, заслуженого економіста України, член-кореспондента Інженерної академії України, відмінника освіти України. Він – автор 250 наукових праць, у тому числі 27 науково-методичних посібників, трьох навчальних посібників з грифом МОН України, 5 монографій. Борис Пахомович нагороджений грамотами Міністерства сільського господарства України, Почесною грамотою Міністерства аграрної політики України, Грамотою головного управління освіти і науки Черкаської обласної адміністрації, нагрудним знаком «Кращий за професією». А ще колишній десантник та письменник.

Уманський національний університет виховав сотні талановитих вчених, якими сьогодні пишається вся країна.

Світлана Гасіца, бібліотекар ІІ категорії,

куратор музейної кімнати історії УНУ