+38 (04744) 4-69-87
Меню
Остання редакція: 17 липня 2017

Уманський НУС – понад 170 років на варті науки (короткий історичний нарис)

Науковою діяльністю в Уманському національному університеті садівництва займались з перших років його існування, що було пов’язано з гострою потребою поліпшення «примітивного» на той час садівництва. Створені на початку ХІХ століття середні спеціальні сільськогосподарські школи не забезпечували зростаючих потреб комерційного садівництва в кваліфікованих кадрах, здатних вести справу на науковій основі. У зв’язку з цим, Департамент Державного Майна розробив спеціальне «Положення про садові заклади», яке було затверджене царським указом від 9 лютого 1842 року. Відповідно до цього положення, розпочались роботи з пошуку місця для створення Головного училища садівництва. Вибір випав на Одеський ботанічний сад, який на той час, завдяки зусиллям його директора, професора Рішельєвського ліцею Олександра Давидовича Нордмана, став визначною науково-виробничою установою, що обслуговувала всі потреби сільського господарства півдня Росії і, насамперед, садівництва, лісівництва, шовківництва та інших його галузей. 9 лютого 1842 року за підписом царя виходить указ про створення системи садових закладів для розповсюдження «правильного садівництва», а 5 березня цього ж року – прийнято рішення про відкриття в Одесі Головного училища садівництва.

9 серпня 1844 року училище розпочало свою діяльність. Важливу роль у створенні Головного училища садівництва відіграла особистість його першого директора, відомого вченого ботаніка і зоолога О.Д. Нордмана. Олександр Давидович Нордман зробив вагомий внесок в галузі зоології та ботаніки. Опублікував 57 наукових праць, брав участь у численних природничих експедиціях, відшукав на Кавказі новий вид хвойних – ялицю, що отримала його ім’я – Pinus Nordmaniana і є найбільш популярним хвойним деревом у сучасних європейських насадженнях.

Головним у системі навчання в училищі було вивчення теорії і практики садівництва з глибокими знаннями лісорозведення, шовківництва, бджільництва й виноградарства. Кращі учні училища направлялися для проходження практики до Імператорського Нікітського ботанічного саду, який слугував потужною базою з акліматизації рослин.

12 травня 1847 року затверджується «Нове положення садовим закладам Департаменту Державного Майна», згідно з яким у навчальний план вносилися відповідні зміни і доповнення. Училище зобов’язувалось розповсюджувати дані про «правильне» ведення садівництва, продавати рослини – плодові, лісові, кущі, насіння квіткових, олійних та інших рослин, а також інформувати про результати досліджень і покращених прийомів у галузі садівництва.

У зв’язку з бурхливим розвитком Одеси в середині ХІХ ст., половину землі Ботсаду було передано під приватну забудову. Це змусило наступного директора училища Доменіка Сигизмундовича Обніського шукати більш сприятливе місце для садівництва.

Царським указом від 30 березня 1859 року Головне училище садівництва переводиться з посушливої одеської зони у більш сприятливе для садівництва місце – славнозвісний парк в Умані – Царицин сад (нині «Софіївка» – Національний дендрологічний парк), який на той час був власністю російської цариці і передавався Головному училищу садівництва, мав систему ставків, визначні гідравлічні споруди, водоспади, розкішну архітектуру, природну красу та великий набір деревних насаджень і кущів. У Царициному саду ще за часів перших власників Потоцьких були зроблені перші кроки з наповнення його екзотичними видами дерев. Так, із-за кордону були завезені перші платани, каштани, пірамідальні тополі (останні спочатку в Тульчин), тюльпанове дерево, сосна Веймутова (з Берлінського дендрарію), споруджені перші теплиці та оранжереї для вирощування лимонів, апельсинів, мандаринів, ананасів, бананів, овочевих культур, великої кількості рідкісних декоративних порід.

З цього часу починається нова сторінка в історії садівничої школи, яка отримала назву «Уманська школа садівництва», де було підготовлено славну когорту вітчизняних фахівців, як для практичного заняття садівництвом, а згодом – землеробством, лісівництвом, управлінням сільськогосподарським виробництвом, технологічною переробкою плодоовочевої продукції, тощо, так і для науки та навчально-наукової діяльності.

Головний корпус училища в Умані (ХІХ ст.)

 

Оранжереї училища (ХІХ ст.)

 

Царським указом від 30 березня 1859 року також було затверджено «Нове положення про Головне училище садівництва в Умані». Згідно з яким, на училище покладалося забезпечення державних установ і окремих громадян саджанцями кращих порід і сортів плодових, ягідних і лісових культур, а також насінням та іншими органами розмноження садових і овочевих рослин. Крім того, Головне училище садівництва повинне було проводити дослідження з акліматизації рослин, вирощування фруктових дерев і винограду на шпалерах, вести широкі дослідження з метою подальшого розвитку галузей садівництва, лісівництва й городництва.

Особливу сторінку в життя і діяльність Головного училища садівництва вписав його новий директор Микола Іванович Анненков, який працював на цій посаді з 1863 по 1875 рік. Як видатний вчений в галузі ботаніки, садівництва, лісівництва, він, одночасно з викладанням цих дисциплін в училищі, доповнив і перевидав оригінальну наукову працю «Ботанічний словник», за яку Російською академією наук нагороджений Великими срібною і золотою медалями. За багаторічну плідну працю в галузі садівництва й городництва, лісівництва та акліматизації рослин М.І. Анненкова було обрано членом-кореспондентом Російської академії наук, а також почесним членом багатьох вітчизняних і закордонних наукових товариств. На території сучасного університетського містечка можна зустріти дерева сосни кримської, яка вперше з’явилася в Умані завдяки Миколі Івановичу

За час роботи М.І. Анненкова в Уманському училищі було значно модернізовано експериментальну базу, яка в 1861 р. поповнилась 122 десятинами міської землі, в 1863 р. – 72 десятинами Грекового лісу для спеціалізації з лісівництва, влаштований водогін для поливу (1863–1873), на цій основі у 1868 р. було створене практичне поле, а згодом – практичне господарство.

Студенти на практичному полі виконують сівбу насіння в шкілку

Випускники училища цього періоду плідно працювали на ниві садівництва. Так, М.П. Колесников (випускник 1852 р.) працював в училищі старшим викладачем садівництва і головним садівником Царициного саду в Умані; викладачем в училищі працював Л.Т. Лучинський (випускник 1859 р.); помічниками головного садівника Уманського парку працювали К.М. Карабетов (випускник 1861 р.), М.Ф. Гродзинський (випускник 1867 р.), І.А. Жуковський (випускник 1868 р.); головним садівником Алупкінського парку (при маєтку графа М.С. Воронцова) працював А.К. Кебах (випускник 1860 р.). Так, зокрема Лаврентій Тимофійович Лучинський видав кілька праць із плодового і декоративного садівництва, які нині мають велику популярність в Російській Федерації (перевидання «Практическое садоводство в 2-х частях» – Пенза, 1891 г.,) та ін.

У період реформи 60-х років, ліквідації кріпацтва, зазнало перетворення все господарське життя країни. Розвиток торгового землеробства і його спеціалізація за окремими галузями зумовили в південно-західних губерніях Росії інтенсивне поширення буряко-цукрового виробництва. Тому виникла необхідність підготовки агрономічних кадрів з рільництва.

У зв’язку з цим у 1868 році Уманське Головне училище садівництва було перетворене в Уманське училище землеробства і садівництва і віднесене до середніх сільськогосподарських навчальних закладів відомства Департаменту землеробства. Тому в доповнення до існуючих навчально-наукових кабінетів і галузей садівничого господарства в училищі створюються кабінети рослинництва і тваринництва, організовується тваринницька ферма.

Директором училища в 1875–1881 рр. працював Михайло Степанович Барановський. За його участі було розширене практичне поле і в 1877 році перейменовано в практичне господарство, комплектуються ферми великої рогатої худоби, овець, птиці, пасіка стає самостійним підрозділом господарства. Цей період в розвитку Уманського училища землеробства і садівництва характеризується подальшим плідним розвитком наукових досліджень.

З 1885 по 1892 рік в училищі працював викладачем та головним садівником Царициного саду Василь Васильович Пашкевич. Під його керівництвом здійснюється реконструкція парку: поблизу оранжерей розбивається відомий арборетум – «Англійський парк», який і понині прикрашає «Софіївку»; закладається помологічний сад, в якому було 350 сортів яблунь, 250 – груш, 40 – слив, 50 – вишень і черешень вітчизняних та зарубіжних сортів; створюється формовий сад для навчання учнів технології обрізування плодових дерев і ягідних кущів; вперше в Київській губернії розпочато культивування винограду промислових сортів. Створюється база технічної переробки плодів і овочів, будується окреме приміщення з винним підвалом та лабораторією, де вивчається якість продукції і можливість її переробки.

У 1870 році, за пропозицією Уманського училища, було узаконене виробництво вина з плодів і ягід. До цього часу в Росії виробництво вина з плодів вважалось фальсифікацією, тому що при його виготовленні в соки дозволялось додавати цукор для підвищення солодкості соків та воду для зменшення кислотності і екстрактивності готового продукту.

У 1885 році в Уманському училищі відкрито метеорологічну станцію другого розряду, першого класу, яка під керівництвом викладача фізики, метеорології і хімії, статського радника Вільгельма Олександровича Поггенполя посіла належне місце серед подібних їй установ країни і продовжує діяти й нині. На станції за широкою програмою велися фенологічні спостереження за розвитком 126 деревних і кущових порід та 450 дикорослих і культурних рослин. На основі 20-річних спостережень В.О. Поггенполь розробив календар цвітіння рослин Царициного саду, зробив цінні висновки щодо впливу метеорологічних чинників на хід їх вегетації, брав участь у міжнародних метеопроектах.

В Уманському училищі землеробства і садівництва навчався і багато років плідно працював Юлій Робертович Ланцький. Після закінчення училища (1881 р.) він призначається помічником В.В. Пашкевича з керівництва парком «Софіївка». Потім Ю.Р. Ланцькому надається закордонне відрядження для вивчення декоративного садівництва. Після повернення з відрядження в 1891 році Ю.Р. Ланцького призначають головним садівником парку «Софіївка», а пізніше – завідувачем цього парку. Він за сумісництвом читав курс садівництва, є автором понад 40 робіт з технології вирощування та переробки плодів і овочів, у 1900 році виходить його праця «Краткий очерк работ по устройству плодового сада».

Результати 10-річних наукових досліджень викладачів та учнів Уманського училища широко демонструвалися на Київській сільськогосподарській виставці 1897 року. За високі показники в науковій, навчальній та агрономічній діяльності оргкомітет нагородив Уманське училище чотирма золотими і однією Великою срібною медаллю. Окремо Великою срібною медаллю виставки був відзначений головний садівник парку «Софіївка» Ю.Р. Ланцький.

Талановитою особистістю був випускник Уманського училища землеробства і садівництва (1882 р.) Й.К. Пачоський – ботанік-флорист, системник і геоботанік. У 1887 р. опублікував наукову працю «Очерки флоры окрестностей г. Умани Киевской губернии», описавши 1062 види вищих і частково нижчих рослин. У цьому ж році Йозефа Конрадовича обрали дійсним членом Київського товариства природознавців, якому він подарував гербарій з 2000 екземплярів рослин місцевої флори, що нині зберігається в Інституті ботаніки ім. М.Г. Холодного. За дорученням товариства природознавців він досліджував флору і фауну Херсонської та Астраханської губерній, а також зону Полісся.

На початку ХХ століття реорганізація навчального закладу в Уманське середнє училище садівництва і землеробства з двома відділеннями садівництва і землеробства (1903) помітно вплинула на наукову діяльність закладу. До викладання були запрошенні нові викладачі, які розгорнули активну наукову роботу зі створення нових посібників, закладення нових дослідів із садівництва,  польових культур, тваринництва.

Частина садиби Уманського училища садівництва і землеробства (початок ХХ століття)

У цей час базою для відділення землеробства були кабінети-музеї рослинництва, тваринництва, навчальне поле, тваринницька ферма з різними породами робочих і продуктивних тварин, парк сільськогосподарських машин і засобів. Для садового відділення другим за значенням стало декоративне садівництво, яке викладав Віталій Іванович Едельштейн. Глибокі біологічні знання про будову і життя рослин допомогли вченому у викладанні декоративного садівництва й утриманні Царициного саду в належному стані. Пізніше, вже будучи завідувачем кафедри овочівництва Московської сільськогосподарської академії, доктором сільськогосподарських наук, професором, почесним академіком ВАСГНІЛ, Героєм Соціалістичної Праці, В.І. Едельштейн згадував роки праці в Уманському училищі садівництва і землеробства як найкращі та найбільш плідні у своєму житті.

З 1907 року бджільництво і шовківництво в училищі викладав Іполит Іванович Корабльов, який виріс до професора і залишався на цій посаді в Уманському сільськогосподарському інституті до 1951 року. З 1922 по 1925 рр. він був деканом плодоовочевого факультету. За час роботи І.І. Корабльова вивчення шовківництва і бджільництва набуло особливого значення. Монографії цього вченого «Кормление пчел и приготовление кормов», «О выборе улья и как самому устроить хороший улей» та підручник «Бджільництво» користувалися популярністю в усій державі і є цінними й понині.

У 1908 році в училище приїхав М.Є. Софронов, запрошений читати курс лекцій з технології виноробства і мікробіології. Поряд з ним працював А.В. Петцельт, який удосконалив технологію виготовлення плодово-ягідних вин.

Помітний слід у розвитку Уманського училища залишив професор Петро Генріхович Шитт, який викладав садівництво з 1911 по 1914 рік. Він керував усіма галузями садівництва, розробив «Організаційний план садового господарства Уманського Царициного саду», першим в Умані розпочав вивчення кореневої системи та фізіології живлення плодових дерев, закономірностей росту й циклічності онтогенетичного їх розвитку. Крім цього, П.Г. Шитт займався питаннями сушіння плодів та овочів, контролював і вивчав різні види сушарок. Сушені сливи, вироблені в господарстві, конкурували на світовому ринку з сочинським чорносливом. Разом з П.Г. Шиттом працювала М.І. Міхневич, яка займалась технологіями варення, джему, цукатів.

Наслідком діяльності Уманського училища садівництва і землеробства стало створення Уманської дослідної станції та виходу першого нарису про природно-історичні та сільськогосподарські умови станції та програми її діяльності за 1907 рік. Упродовж десятиліть діяльність станції була нерозривно пов’язана з діяльністю навчального закладу: робота провідних фахівців за сумісництвом, підготовка наукових кадрів, спільні досліди тощо.

З 1904 по 1922 р. курс городництва викладав талановитий вчений Сергій Михайлович Вуколов. Він створив кабінет городництва, який на той час був єдиним науковим центром овочівництва в Росії. Кабінет мав багато колекцій, які постійно оновлювались і поповнювались: насіння городніх культур, городній інвентар, знаряддя і машини, муляжі плодів овочевих культур, овочеві консерви, колекції шкідників і хвороб тощо.

Крім навчальної і наукової роботи колектив училища проводив у зоні своєї діяльності значну суспільно-агрономічну роботу, пропагував кращі прийоми вирощування плодових, польових, лісових, городніх культур, поширював нові, найбільш урожайні й пристосовані до місцевих кліматичних умов сорти, кращі високопродуктивні породи худоби і птиці. Училище було учасником багатьох сільськогосподарських виставок. Так, на Київській сільськогосподарській виставці в 1913 році училище було нагороджено золотою медаллю за навчальну роботу і декількома золотими медалями за рільництво, садівництво (плодове і декоративне), городництво, бджільництво і шовківництво. Виставком у своїх висновках відзначив і значний інтерес відвідувачів до експонатів училища та їх високу суспільно-агрономічну цінність.

На ювілейній міжнародній виставці садівництва 1914 р. в Санкт-Петербурзі, учасником якої було Уманське училище садівництва і землеробства, садові експонати училища були відзначені Великою золотою медаллю Санкт-Петербурга і такою ж медаллю Всеросійського товариства садівників; експонати з технічної переробки плодів і овочів – Малою золотою медаллю.

Успіхи у садівництві спонукали директора училища Тимофія Григоровича Гончарука-Біду до перетворення закладу в інститут садівництва, але початок першої світової війни і раптова смерть директора не дали можливості здійснення цих планів.

Подальші події революції, громадянської війни, розрухи зупинили на деякий час наукову діяльність закладу. Проте вже на початку 20-их років створюється наукове товариство на чолі зі студентом-активістом, майбутнім академіком Петром Антиповичем Власюком, яке об’єднало в один колектив викладачів і студентів. Були розроблені перші науково-дослідні програми, спрямовані на покращення агрономічної служби на селі, в садівництві, городництві, захисті рослин тощо.

У 1921 році відновлено роботу лабораторії з технології виноробства і створено лабораторію з розробки технології переробки плодів та овочів, на основі яких у 1926 році було відкрито кафедру технології зберігання і переробки плодів та овочів. Очолив кафедру учень відомого професора Ф.В. Церевітінова доцент В.В. Сицінський. Він організував широку мережу пунктів з виготовлення сульфітованих напівфабрикатів з суниці та солених корнішонів і відвантаження їх за кордон для отримання потрібної країні валюти. Основними працівниками на цих пунктах працювали 27 випускників технікуму.

У 1926 році вийшов перший том «Записок Уманського сільськогосподарського технікуму» (Умань, 1926). Ось основні статті: «Принципи вивчення сухого хліборобства» С.К. Руденка; «Колосоуборки й можливості їх вживання на Україні» В.Ф. Чалого; «Досвід відгодовування свиней на корнеклубнеплодах» Ф.В. Мазкового; «Деякі питання плодово-ягідного виноробства», «Морозовитривалість овочевих дерев» та «Досвідна робота з варкою повидла» С.С. Рубіна, а також статті М.Ф. Любочки з плодівництва, Ф.В. Заморського із землеробства та інші навчально-наукові роботи.

У цьому ж році виходить фундаментальна праця професора В.І. Едельштейна «Введение в садоводство», монографія професора М.Ф. Любочки «Ґрунти України». У 1927 р. – підручник С.М. Вуколова для студентів сільськогосподарських ВНЗ «Курс городництва», навчальний посібник С.Л. Бонецького «Промислове і присадибне квітникарство у відкритому грунті», праця Г.І. Фороста «Опыты по технике культуры огородных растений (1922–1927 гг.)» та інші.

Процес реорганізації закладу в інститут із введенням та виведенням окремих предметів не зупинив наукової діяльності. У цей час закладаються нові товарні і помологічні сади, досліджується коренева система яблуні, розробляються плани з вирощування нових сортів польових культур, цукрового буряка, як однієї з найважливіших технологічних культур, і навіть рисосіяння в окремих господарствах Уманського району.

Кафедри інституту в даний період для виконання наукової роботи мали різноманітні навчально-дослідні ділянки і розсадники. Так, кафедра плодівництва мала помологічний сад з великим асортиментом, закладений В.В. Пашкевичем, і новий помологічний сад посадки 1930–1931 рр. на площі 12 га, формовий сад і сад диких родичів яблуні для вивчення підщеп; дослідний плодовий розсадник та ін.

Кафедра агрохімії і ґрунтознавства під керівництвом професора П.А. Власюка організувала глибокі наукові дослідження з умов живлення плодових і ягідних культур та фізіологічної ролі мікроелементів, а кафедра генетики і селекції під керівництвом професора М.М. Грюнера за участі доцента С.Х. Дуки розпочала велику програму робіт зі створення нових сортів плодових і ягідних культур.

Кафедра загального землеробства під керівництвом професора С.С. Рубіна продовжувала вести, започатковані в 1927 р., багаторічні стаціонарні досліди з вивчення систем утримання ґрунту в садах і впливу добрив на ріст, розвиток і плодоношення яблуні.

У 1933 р. в інституті розпочинається підготовка науково-педагогічних кадрів через аспірантуру. Першими аспірантами були: М.М. Шкварук (керівник професор П.А. Власюк) – з ґрунтознавства, І.М. Ковальчук (керівник професор М.М. Грюнер) – з селекції плодових, В.Ф. Селецький (керівник професор М.І. Лопатін) – з фітопатології.

Після деякої перерви у виданні наукових праць, результати наукових досліджень публікуються у збірниках наукових праць Уманського плодово-ягідного інституту (1934–36 рр.) та Уманського сільськогосподарського інституту (1937 р.). Вийшов підручник П.А. Власюка та М.М. Шкварука «Сільськогосподарське ґрунтознавство» (1934 р.), монографії С.С. Рубіна «Підживлення городніх рослин» (1937 р.), «Удобрення плодово-ягідних культур» (1938 р.), «Удобрення овочевих культур» (1940 р.) та ін. Важливе значення також мали дослідження професора С.Х. Дуки «Карликове садівництво на новій основі» (1937 р.), доцента І.М. Ковтуна «Біологічні переваги маточних сортів суниць» (1937 р.) та ін.

Друга світова війна принесла кількісні матеріальні збитки закладу та людські втрати. Проте бажання відродити навчальний заклад, його господарство було настільки великим, що дуже швидко відновлюють роботу всі інституції: працює вчена рада, аспірантура, захищаються дисертації (захист відбувався переважно в Москві, Ленінграді (нині Санкт-Петербург), Києві, Харкові), знову починають закладатися нові досліди. Практичне поле, з якого починалась в Умані науково-дослідна робота у далекому 1868 році, у повоєнний час реорганізовано в навчально-дослідне господарство. У 1950 р. загальна площа його земельних угідь становила 1386,5 га, в тому числі 583,7 га орних земель, 457 га лісів, 200,8 га садів і ягідників, 32,9 га розсадників, 5,1 га виноградників, 25 га зайнято городніми культурами. Посіви польових культур у навчально-дослідному господарстві мали виключно насінницьке призначення, що дало змогу забезпечити всі господарства регіону повноцінним високоякісним насінням і на цій основі значно підвищити урожайність культур.

Після Великої Вітчизняної війни поновлено роботу кафедри технології, яка розміщувалась в приміщеннях виноробного цеху навчального господарства. У цей час було вивчено і запропоновано технологічну схему виробництва марочних плодово-ягідних вин (А.І. Корабльов, Б.С. Трофименко), методи інтенсифікації ферментативних процесів алкогольного бродіння (А.І. Корабльов), які пізніше були застосовані в ромовій промисловості США, розроблений апарат для дифузного спиртування вин, за що В.О. Ніколаєвський отримав авторське свідоцтво.

У 1961 році, представлені А.І. Корабльовим на ВДНГ СРСР зразки вин Уманського сільськогосподарського інституту, були відзначені Малою золотою медаллю, а співробітники Б.С. Трофименко і О.П. Навроцька нагороджені бронзовими медалями.

У 1960-1970рр. розширюється тематика, удосконалюється методика досліджень, відбувається широка інтеграція наукових колективів і кафедр. Окремі наукові теми були об’єднані у провідні проблеми, над якими працювали визначні вчені, Так, під керівництвом лауреата Державної премії, заслуженого діяча науки і вищої школи професора С.С. Рубіна розробляється проблема «Збільшення виробництва зернових, технічних і кормових культур», над якою працюють доценти Ю.Ф.Терещенко, О.П. Данілевський, В.М.Іванчишин, М.Г. Захаревський, О.І. Зінченко, З.М. Грицаєнко та ін. Під керівництвом С.С. Рубіна також виконуються дослідження в садівництві над проблемою «Системи удобрення ґрунту в садах і удобрення плодових дерев».У цей період була випущена велика кількість рекомендацій виробництву, виходять збірники наукових праць Уманського СГІ, монографії, підручники, вчені інституту виступають на сторінках республіканських газет і журналів, проводяться Всесоюзні конференції та наради.

Учасники Всесоюзної наради з питань утримання ґрунту в садах (1960р.)

У 80-х роках наукові розробки вчених публікуються в збірниках «Совершенствование технологии возделывания зерновых культур» (1982 р.), «Совершенствование технологии возделывания технических культур на Украине» (1982 р.), «Совершенствование агротехнических приемов по уходу за садом и физиологические основы повышения его продуктивности» (1982 р.), «Социальные аспекты Продовольственной программы СССР» (1984 р.), «Биологическая и химическая защита растений от вредителей, болезней и сорняков УССР» (1985 р.), «Плодородие почвы и продуктивность севооборотов» (1985 р.), «Прогрессивная технология выращивания овощных культур в открытом и защищенном грунте» (1985 р.), «Интенсивная технология возделывания овощных культур» (1988 р.), «Современные методы борьбы с сорняками в интенсивных технологиях возделывания сельскохозяйственных культур» (1989 р.) та ін.

Результати наукових досліджень викладачів були також подані в монографіях та рекомендаціях виробництву: «Рекомендации по определению качества кормов в хозяйствах» (І.М. Карасюк, О.І. Зінченко, 1981), «Учхоз «Родниковка» – база производственного обучения и научных исследований» (І.М. Карасюк, М.Ю. Ліпко, 1982), «Індустріальна технологія вирощування цукрових буряків в колгоспах і радгоспах Черкаської області» (О.І. Здоровцов, І.М. Карасюк та ін., 1983), «Інтенсивна технологія вирощування озимої пшениці в колгоспах і радгоспах Черкаської області» (за ред. І.М. Карасюка, 1985), «Эффективность использования ресурсов в сельском хозяйстве» (М.І. Єрін, О.І. Здоровцов та ін., 1985), «Использование программированных микрокалькуляторов в инструментальных методах анализа при выполнении учебно-лабораторных исследовательских работ по агрохимии и химии» (за ред. І.М. Карасюка, 1986), «Нормативные документы по организации учебно-научно-производственного комплекса УСХИ и его функционирования в условиях поясного хозрасчета и самофинансирования» (Умань, 1988), «Комплексные нормативы в растениеводстве» (А.Ф. Бурик, 1986), «Слива та алича» (С.Г. Власюк, 1989), «Чеснок» (В.І. Лихацький, 1990), «Капустные овощные растения» (В.Д. Васянович, Л.А. Реїзова, 1990), «Районовані та перспективні сорти плодових і ягідних культур» (С.Г. Власюк, 1990), «Інтегрована система захисту зернових культур від шкідників і хвороб та бур’янів» (за ред. А.К. Ольховської і Ж.П. Шевченко, 1990), «Вирощування овочів у міжгосподарському теплично-овочевому комбінаті» (М.В. Гордій, В.Д. Васянович, 1990).

Співробітниками інституту з участю студентів виведено і впроваджено у виробництво нові сорти і гібриди сільськогосподарських культур. Серед них сорти пшениці озимої Киянка (І.П. Чучмій), Верхняцька 20 (В.П. Сигида), Поліська 80 і Щедра Полісся (А.І. Опалко), ярого ячменю Черкаський 240 та 22 гібриди кукурудзи (Ювілейний 60, Бекоста, Маіссінте 270 МВ, Акорд 72), групу гібридів Колективний 95 М, 244 МВ та ін. (І.П. Чучмій), гібрид цукрових буряків «Ювілейний» (Л.А. Гаврилюк), сорт груші Красива (А.М. Десятов), часнику «Софіївський» (В.І. Лихацький). У державне випробування передано три сорти груш, два – яблук, одержано два авторських свідоцтва.

Ефективно працювала створена за рішенням Вченої ради ініціативна група досвідчених викладачів і вчених інституту та фахівців навчально-дослідного господарства з удосконалення і впровадження інтенсивних технологій у рослинництві. До складу групи увійшли А.Ф. Бурик, В.П. Гордієнко, З.М. Грицаєнко, В.О. Єщенко, О.І. Зінченко, В.С. Зубов, В.Г. Коваль, Є.П. Ковальський, М.Г. Майборода, О.Є. Недвига, В.Г. Новак, Ф.П. Твіленєв, Ю.Ф. Терещенко, І.П. Чучмій, Ж.П. Шевченко. Про ефективність роботи цієї групи свідчить такий факт. На початку роботи групи в 1984 р. врожайність озимої пшениці у навчально-дослідному господарстві була 35 ц/га, а до 1991 р. – зросла до 60 ц/га.

Тісна співпраця вчених інституту з фахівцями навчально-дослідного господарства, безпосередня участь студентів у виробництві, впровадження нових сортів і технологій зумовили зростання урожайності плодових культур до 225 ц/га, овочів до 350 ц/га.

З набуттям Україною незалежності розпочалося нове літочислення Уманської наукової аграрної школи. При інституті було створено мале орендне підприємство «Різоген» з вирощування садивного матеріалу ягідників, деревних і кущових рослин, працювало п’ять проблемних наукових лабораторій, які очолювали професори П.Г. Копитко, В.Ф. Мойсейченко, З.М. Грицаєнко, І.П. Чучмій. Щороку розширювались дослідження з госпдоговірної тематики.

Результати наукових досліджень викладачів і студентів цього періоду оформлені у вигляді тез наукових конференцій, монографій, наукових збірників, брошур, рекомендацій, опублікованих статей у журналах та інших сільськогосподарських виданнях. Були видані наукові збірники «Технология производства плодов и ягод в интенсивных насаждениях» (1991), «Шляхи підвищення родючості ґрунту і врожайності зернових культур» (1992), «Минеральное питание и продуктивность плодовых растений» (1992), «Технологія вирощування технічних і кормових культур в зоні Лісостепу» (1992) та ін.

Уманський НУС гідно береже історичні наукові традиції та впевнено рухається до нових наукових висот і звершень.

Проректор з наукової та інноваційної діяльності, доктор с.-г. наук, професор В. П. Карпенко

За матеріалами книги І. М. Карасюка «Уманський сільськогосподарський інститут – 1844-1994» та історичною довідкою, наданою завідувачем музею університету Л. О. Цимбровською.